Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Світла (Імашева Світлана): РІЗДВЯНА КАЗКА (справді казка) - ВІРШ

За морями і лісами, у країні сніговій, Жив-кружляв понад степами злий володар – Вітровій. Ця колись країна славна пишноквітною була, Солов’їними піснями величалася вона. Там сади рясні буяли поміж золота ланів, Добрі люди милувались з гарних доньок і синів. Та занадився північний злий володар – Вітровій, І настало зло довічне у країні сніговій. І тепер оце – пустиня, царство вічної зими, Заворожена картина снігу, холоду і тьми. Вітровій кружляв над степом, всі шляхи перемітав, І молились люди небу, щоб рятунок їм настав. А були сини у злого – вітровії молоді, Батько виховав їх строго у жорстокому труді. Раз синів зібрав до себе сам безжальний Вітровій, Наказав: - Сьогодні треба віять бурі сніговій. Як зійде над світом нині Зірка світлого Різдва, Ви згасить її повинні: хай панує вічна тьма! І настане скрізь порядок: свята жодного нема, Не чувать пісень-колядок, не зрадіє дітвора. Ось полинули над світом Вітровієві сини, Бурю-сніг несамовито захурделили вони. Та один синок, Вітрисько, татуся не шанував, Не любив літати низько, в інший край,чужий, помчав. Розгулявся понад морем – синю хвилю розбудив, У країну неозору - в царство сонячне влетів. Аж зімлів від того дива неслухняний Вітровій: Юна Пальмочка вродлива посміхнулася з-під вій. Ніжна, прибрана в зелене, в диво-сонячну парчу… Закохавсь Вітрисько: - Леле! Я назад не полечу! Буду вічно тут витати – в царстві світла і тепла, Про любов свою співати, щоб кохана розцвіла. А в далекій, попідхмарній, у країні сніговій Розлютився не на жарти сивий батько Вітровій. Знов синів зібрав: - Летіте, щоб під хмарами гуло, Брата Вітра поверніте, украдіть в людей Різдво!!! І здивовані вітриська, мов хорти, за братом мчать. Вже країна Сонця близько. Наздогнать і покарать - Так велів синам володар. І вони навперегін Мчать над морем, поза гори, де згубився брат один. Враз відкрилась перед ними казка сонячна ясна: Поміж пальмами стрункими бродять оленів стада, І співають водограї пісню вічної яси… Вітри й крила повпускали від незнаної краси. Край у зелені , в трояндах, в сяйві райдуги цвіте… Вітер-брат стрічає радо, до коханої веде. Пальма гордо промовляє: - Я вітаю вас, братів, Непокірних і крилатих, незагнузданих вітрів. Залишайтеся із нами: приженіть отари хмар, Щоби падали дощами, щоб сади пили нектар. І заквітне ще пишніше царство світла і тепла. Буде сонця в світі більше – стане більше і добра. А далеко за морями, у країні сніговій, Виє- тужить за синами злий холодний Вітровій. Полетів над сині гори, в скелі вдарився грудьми – І розвіявсь над простором той володар царства тьми. Враз Зоря зійшла над світом – тьму розвіяла і зло, І вітали всі привітно Сина Божого Різдво. Знов колядки залунали про достаток і добро, Щоб жита рясні буяли, щоби мирно скрізь було. Щоб жила поміж народом Сина Божого любов, Панувала в світі згода, повернулась правда знов. І сміялась, і співала, і раділа дітвора, Сина Божого вітала… Ось і нам туди пора… Друзі, ставити помітку "Сподобалось" можуть і не зареєстровані в "Клубі поезії" читачі. Сюжет простенький, але власний. З повагою - Світлана.