Син зацікавився маленькою мурашкою.
Та бігала під білою ромашкою.
Все по листочках, по листочках... на стебельце.
Запала та мурашка сину в серце.
- Поглянь, матусю! Яка малесенька мурашка. Їй бігати
зовсім неважко, - промовив син.
Мурашка ж бігла. Не боялась. Все вище, вгору піднімалась.
Тепер сидить вже на пелюстці.
Ромашка та, мов сонце в білій хустці. Мурашку вабить її цвіт.
Бо з квітки вона бачить увесь світ!
- Хто трудиться, - сказала мама, багато пізнає.
Того життя дорога ввись веде. Туди, де світло ясне... є.
Гарно!
