Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Лана Мащенко: Наталочка - ВІРШ

Мала Наталочка сховалась В кущах духмяного бузку. І там собі тихенько гралась - Давила крейду на муку. А із садочка долітали Чудні для Наточки слова. Бабуся й мама розмовляли, А в неї пухла голова. - Я тут іриси прикопаю, А то щось клумба запуста. - Та це ж від мене їх ховають, Як ту сметану від кота. Мої улюблені цукерки, Мої іриски прикопать? Але ж я зможу їх відтерти, Пофукать, потім розмотать… Відрила бабині іриси Мала Наталочка в садку. А де ж цукерочки? – немає!, Чи, може, сховані не тут? Бабуся стежить із віконця: - Ой, лишенько, що за біда. Онучка грається на сонці І квіти з клумби вигріба. - Онучко, що ти наробила? Я ж посалила тут квітки! - Ага, я знаю, ти садила Мої цукерки у ямки. Бабусю, ти хіба не знаєш – Ірисики не проростуть. Чи їх від мене ти ховаєш, Бо в мене зубки попадуть? - Іриси – це, Наталю, квіти, І їх ще півниками звуть. І ними не смакують діти, Вони напровесні цвітуть. - Як я, бабусю, мало знаю! Та ти мене всьому навчи, А то б я півника шукала, До рук лопату беручи.