Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: ptaha: Дудка миру (міфи - дітям) - ВІРШ

Прочитавши на уроці твір про Гайявату*, Стали Толя та Микита мир хиткий латати, Бо ж розбили позавчора між собою глека, А тепер оті уламки склеїть якось треба. - Пам’ятаєш, як у творі? Варто люльку миру Нам з тобою запалити. «Ватру» чи «Пальміру»? - Та не знаю, що у батька я поцупив зранку. - Не важливо. Тільки швидше. Ой, побачить Алька. - Що ви, хлопці, заховались? Цигарки? А нащо? - Помиритись дуже треба. Як без них? Хіба що… - Ні, Толян! Ніяк без того! Чув же: люлька миру! - Почекайте. Кращий спосіб знаю. - Тільки живо! Наші пращури-слов’яни безліч різних богів мали. Серед них Велес, чи Волос, - чередник. Навчив у воза Він худобу запрягати, ну, й за нею доглядати. Ще було у нього хобі: на сопілці грав худобі. Та флояра силу мала: ворожнечу зупиняла. Якось давні деревляни воювали за межу. Ворог звався їх поляни. Склалось так, що бійку ту Навіть сонцесяйні стріли, що в Перуна, не спинили! Велес втрутитись рішився – і заграв їм на сопілці. Вороги аж поніміли, меч та списи опустили, Повернулися до тями – й побраталися слов’яни. - Де ж денцівку мусим брати? В лісі чи у полі? - Нащо? В кабінеті співів дудок є доволі. - Допоможе? Точно знаєш? - Ти побачиш, як заграєш! Потім вчитель дивувався: що це сталось в світі: На сопілці хочуть грати Толик та Микита. Знають музику тепер друзі «на відмінно» І не сваряться: авжеж, мають дудку миру! __________________________________ "Пісня про Гайявату" - епос індійців, де згадується традиція викурювати люльку миру, аби підтвердити мирні наміри.