Ніч заглянула в віконце,
і пішло вже спати сонце,
лиш мій синочок не лягає,
бо на казочку чекає,
вередує і не спить,
в мене нову казку просить.
За високими горами,
за дрімучими лісами,
де небо і земля зійшлись,
тут пригоди наші почались.
Десь між тридев'ятим царством
і тридесятим государством,
було малесеньке містечко,
називалось Берестечко.
В ньом й жив герой наш,
величали його Ярош,
в день, коли він народився,
грім по небу прокотився,
і сказав один з волхвів,
що це з неба знак богів,
що непростий хлопчина народився,
а новий богатир з'явився,
він для Київської Русі
подвиги зробить величні,
і спасе усю державу,
спинить ворожу навалу.
Ріс Ярош хлопцем чемненьким,
і уроки вчив гарненько,
з сходом сонця він вставав
і батькам допомагав,
в неділю він до церкви йшов,
й Богу молився перед сном.
Виріс козаком проворним,
карооким, чорнобровим,
розум мав, як в мудреців,
сила - трьох богатирів.
Та от дома стало нудно,
й рішив піти до князя в військо,
довго думав і вагався,
але все-таки зібрався,
батьки його благословили
і в дорогу спорядили,
з усім містом попрощався,
та в дорогу він подався.
Довго йшов він, день ніч зміняв,
та козак наш не ставав,
йде він, йде, думки гадає,
тут ні звідки шум лунає.
Бачить Ярош в кінці поляни
на чумаків розбійники напали,
наш козак не розгубився,
з ворогами в бій зчепився,
ложить трьох одним ударом,
злодіям враз сташно стало,
розлетілися як мухи,
від них не лишилося і духу.
Чумаки подякували й рушили в дорогу,
а Ярош рішив провести їх до самого дому,
як прийшли до дому, за стіл посадили,
три дня козака в гостях приймали,
розказав їм хлопець про сім'ю, родину,
і про те, що йде служити в київську дружину.
Тоді чумак один Ярошу і каже
нехай йде мій син з тобою й дорогу покаже,
син мій, Борислав, в дружину теж давно хоче,
так що рушайте в двох і хай вам Бог поможе,
на тому погодили, речі зібрали,
і у досвіта на зорі у дорогу стали.
Йшли вони, тай йшли, лісами, полями,
коли бачать вдалині на село вороги напали,
взяли наші козаки зброю у руки
і пішли захищати село від розрухи,
недовгий був бій, та й сили не рівні,
для наших двох орлів то бійці негідні.
Хоч їх і прогнали Ярош і Борислав,
та багато шкоди ворог наробив,
стали наші хлопці їм допомагати,
день і ніч робили, не лягали спати,
а як усім допомогли і усе зробили,
люди наших козаків за стіл посадили.
Старшина села подякував за роботу,
та має до богатирів ще одну просьбу,
маю хлопці сина, Семеном його звати,
теж має бажання в дружину попасти,
я його все сварю та все не пускаю,
але якщо піде з вами, то дозволяю.
Довго Ярош і Борислав й гадати не стали,
з батьком його погодились і з собою взяли,
батько з радості віддав їм своїх коней найкращих,
для козаків наших по силі підходящих.
Їдуть вони, їдуть, сонце місяць міняє,
а в наших козаків дружба все сильніша стає,
стали вони тепер, як три рідних брата,
ніяка зла сила не зможе їх подолати,
їдуть вони, їдуть, селами й містами,
через поля і річки, рідними краями.
Їдуть хлопці лісом, бачать хатина,
а біля хатини співає дівчина,
побачила козаків, танцювати стала,
всім трьом козакам до серця припала.
Порхає, як пташечка, пісню заводить,
а вони від неї очей не відводять,
запросила вона їх до себе до хати,
угостила вечерею, уложила спати.
Першим встав Ярош, вийшов на подвір'я,
а дівча і каже: ти мені милий, ти моя мрія,
але ті двоє будуть нам мішати,
треба їх якось звідси прогнати,
а доки вони сплять, піди за водою,
і добре подумай своєю головою.
Доки пішов Ярош, проснувся Борислав,
а вона: якби ти тих двох звідси вислав,
ти для мене станеш самим дорогеньким,
я тоді віддам тобі своє серденько,
а поки що піди тай дров нарубай
і своєю головою добре подумай.
Лиш пішов Борисла, вона до Семена:
ти лиш мені милий, я твоя кохана,
треба братів твоїх позбутися враз,
бо бачимось через них лиш останній раз,
а поки що піди і пічку розтопи,
і в голову тобі нехай прийдуть хороші думки.
а коли всі розійшлися вороною стала,
полетіла до болота і все розказала,
була вона дочкою злої чаклунки
і мала за душі свої розрахунки.
Стали троє друзів на подвір'ї сваритись,
хто з них має піти, ну а хто лишитись,
і вона виходить, веде їх в облуду:
хто болото перейде, того я і буду.
Пішли хлопці до болота, вже не сперечались,
а як загрузли по пояс то чари розвіялись,
зрозуміли хлопці що то за дівчина,
і що обдурила їх нечистая сила,
стали хлопці думати, як урятуватись
і до тої дівчини ще раз навідатись.
Згадали про коней, свиснули за ними,
коні прибігли і з біди їх виручили,
почали один в одного пробачення просити,
і тайни один від одного ніколи не крити,
пішли до дівчини, а нема дівчини,
стоять лиш руїни замість хатини.
Плюнули три рази через плече
і пишли куди дорога веде,
а веде їх дорога до Києва-міста,
куди наші хлопці й хотіли попасти,
як зайшли вони в столицю,
в чудну й славну князь-градницю,
стали у людей питати,
як в дружину їм попасти.
А в той час князь Володимир
женитись надумав,
з братом принцеси мир уклав,
а той віддать її передумав,
тож збирав якраз князь дружину,
щоб забрати до себе кохану дівчину.
Записались козаки до князя служити,
і землю свою від ворогів захистити,
як наші хлопці тренувались, всі на них дивились,
і їх силі богатирській усі дивувались.
пішли наші козаки в похід з дружиною князя,
щоб завоювати місто брехливого царя,
шлях був довгий і тяжкий,
та коли вони прийшли,
неприступні були стіни
й стали думати вони,
бо де сила не поможе,
тоді розум допоможе.
День і ніч вони не спали,
усе думали й гадали,
і тут наш Семен придумав,
зрадника знайти задумав,
щоб у місто ворота він зміг відкрити,
і наш князь Херсонес зміг покорити,
довго шукати їм не прийшлось,
зрадник за гроші швидко знайшовсь
і вночі, коли всі спали,
князь із військом їх завоювали.
Швидку звістку царю вони відіслали,
царівну на місто помінять запропонували,
царь на пропозицію пристав,
і царівну Анну він віддав.
Й повернулось наше військо із трофеєм дорогим
і кричали люди гірко нашим молодим,
як приїхали в столицю,
князь взяв за дружину царицю,
а наші богатирі в столиці жити стали
і князь зробив їх своїми вірними помічниками.
