Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Богданочка: Неслухняна Черепашка ( римована казка для діток ) - ВІРШ

Вечір надворі, зорі на небі, діткам малесеньким спаточки треба. Пий молочко і піжаму вдягай, в ліжечко хутко, дитино, лягай. Я розповім тобі, зайчику, казку про неслухняну малу черепашку, що в Черепашії з мамою жИла, сонечко, друзів,пісочок любила. Ранком вставала і бігла до річки гратися з друзями біля водички. Було так весело, радісно їм! Мама покличе обідати в дім. Всі поїдять,тоді - гайда купатись... Мама ж любила про них піклуватись. Їм випікала смачні пиріжки, грала на скрипці, читала книжки. Поки гуляли - дивилась в віконце. Ну, а сама, поки сяяло сонце, бігала... поралась все у будинку, сяде спочити всього на хвилинку, й знову вечерю піде готувати, щоби дитятко своє годувати. Але одного весняного ранку дощик раптово з'явився на ганку. Хмари кудлаті по небу кружляли, сірою ковдрою все застеляли. Лиш Черепашка розплющила очі: - Хочу до друзів! На річку я хочу! Гратися хочу! Збирать камінці! - Квітонько, дощик іде на ріці. Бачиш, на дворі вітри і негода. Підеш гуляти, як буде нагода. І Черепашка тихенько зітхнула, дивна нудьга її враз огорнула. Ходить за мамою в кожен куточок. - Мамо, дай піци великий шматочок! - Мамо, зроби мені кружечку кави! - Мамо, нудьгую... Мені не цікаво. - Мамо, вдягни мені плаття зелене! - Мамо, дивися, он скалка у мене! Мама, по-троху, стає дратівлива, бо для матусь - чи то сонце, чи злива, в домі багато-багато роботи, завжди якісь нескінченні турботи. То витирала в кутку павутину, - мало не впала на свою дитину, бо Черепашка погратись хотіла й мамі під крісло вона залетіла. Мама тарілки і чашечки мила, а Черепашка окропу долила. Тільки матуся сваритись почала, - з рук Черепашки тарілка упала. А Черепашка: -Я!... Я підмету! і перебила ще дві на льоту. -Досить уже, неслухняна дитино! Йдеш у куток і стоїш там годину! Мама малечу у кут повела, все із підлоги тихенько змела. Ну, а малеча образилась, звісно. Їй у куточку так сумно і тісно. В іншій кімнаті, де мами немає... Там Черепашка сльозу витирає. - Що я зробила? У чому провина? - Не розуміє бешкетна дитина. Раптом в вікні показавсь Черв'ячок: - Мама поклала тебе у куток? І Жабенятко до нього стрибнуло, зареготало, ліниво зітхнуло. - Що, провинилась, мала Черепахо? Ну ти й невдаха, ну ти й невдаха... А Черепаха у мить розлютилась: - Вам що до того, що я провинилась? Може, в куточку ховаюсь від вас? Дощик на дворі, гуляти не час. - Ми там калюжу знайшли пречудову. Гратися весело в ній, чесне слово! - мовив завзято смішний Черв'ячок, а жабеня прилягло на бочок: - Ой, не піде Черепашка із нами, бо налякалась, дурнесенька, мами. - Ні, не боюсь... я її не боюся! З вами в калюжі купатись навчуся! Що скаже мама, мені все одно, - і Черепашка полізла в вікно. Мама, тим часом, на кухні прибрала, торта шматочок для доні дістала. Але, о, лихо!.. Де ділось маля?! Їй з переляку хитнулась земля. З лапок упав на підлогу шматок, мама сто раз загляда у куток. Цілий будинок оббігла довкола, мама ще так не лякалась ніколи! Може дитину хтось викрав із хати? ( фільмів матуся дивилась багато), Або сама повтікала й згубилась? Може у лісі вона заблудилась?... А дітвора - у болоті купалась! Жабка і далі собі реготалась, було цікаво їй, весело дуже спостерігати з брудної калюжі, як Черепаха шукає малечу: - Як це ми добре придумали втечу! Весело з нами тобі, Черепашко? - Весело, але... чомусь якось важко. Не розуміло маленьке дівча: в неї в цю мить заболіла ДУША! Ну, а матуся помчала у ліс, скільки лилось Черепашиних сліз! За деревцята вона заглядає, свою дитинку невтомно шукає. Дятел на неї із дуба дивився: - Хто, Черепахо, у тебе згубився? - Донечка, пане, десь зникла моя! - Ні, черепашок не бачив тут я. Мама побігла далеко-далеко, всюди чекала її небезпека. В лісі блукають ведмеді й вовки... Лапки її покололи голки, бо заглядала вона в чагарник. - Що, Черепахо, у тебе хтось зник? Зверху, над нею, сидів чорний Крук. - Донечка люба... ну просто з під рук. Може її Ви десь тут зустрічали? Може додому вернутись вмовляли? - Ні, я не бачив, - сказав сумно птах, - Ліс - це не місце для вас, черепах. Далі по стежці - на звірів пастки, тільки багнюка, кущі і гілки. Може вона уже в домі чекає? - Ой, я не знаю... не знаю... не знаю. Знову помчала вона по дорозі, горе своє призабути не взмозі. І за хвилину... Ой, лишенько!... Мама враз покотилася прямо у яму. Дощик з хмаринок в траву капотів, він зупинятись ніяк не хотів. Хтось у калюжі купавсь безтурботно, а Черепашка, сумна і голодна, в небо гляділа, зітхала, тужила, гратися зовсім не мала вже сили. Раптом промовить: - Матуся! Матуся... Друзі, за неї чомусь я боюся! І зрозуміла - погано вчинила. Мама такому її не учила. Всіх полишила і, нумо - у ліс! Вітер малечу на крилах відніс. Вечір підкрався сюди непомітно, гілля хиталося так непривітно. Та Черепашка, неначе летіла, Маму знайти усім серцем хотіла! І не було ні краплиночки страху: - Знайду матусю свою Черепаху! Знало б маля, як було там, у ямі, бідній, журливій, наляканій Мамі. Як же боялася... та не за себе. - Донечку любу знайти мені треба. Де ж ти поділась, рідненька моя? Як мені сумно... Стомилася я. Дивиться з пастки вона в небеса... В серці НАДІЯ живе, не згаса... І, не повірила... бо, наче диво, донечка зверху , щасливо-щасливо, лапку до неї свою простягнула й радісно Маму нарешті гукнула. - Мамо, матусю, ну як ти скотилась? - Я за тобою, рідненька, дивилась... Доня знайшла довгу-довгу лозу, Мама вхопилась за неї внизу. Вгору забралась всього за хвилину і обійняла рідненьку дитину! І,у цю мить ,враз розвіялись хмари. Це було диво! Немов якісь чари! Вечір на хвильку спинився, неначе, й їх освітило проміння гаряче! Мама взяла черепашку на спинку, ну, а маля розмовля беззупинку, як Крук і Дятел вказали їй шлях. Щастя світилось у їхніх очах. Мамо, пробач, я була неслухняна. - Ти ж моя радість... - промовила Мама. Донечку гладить свою, обіймає, пісню веселу нестримно співає! Так от вчинила мала Черепашка. Що ж нас навчає така дивна казка? ТРЕБА СЛУХНЯНОМУ БУТИ ЗАВЖДИ, ЩОБ ОМИНУТИ ТАКОЇ БІДИ!