Таке було в далекий час!
Шкода, звичайно, що без нас.
От тільки пам'ять збереглась,
Як-то історія велась.
За лісами, за степами,
За високими ярами
Було-жило два брати.
Два таких молодики:
Ставні, гарні молодці,
Сонце грає на лиці,
Сильні, розумом багаті,
Не сидиться тільки в хаті.
Був один Микита звавсь,
Брат його – Івась.
От і зараз погуляти
Їм дозволила їх мати.
Хлопці вирішили в ліс,
Їх до лісу віз повіз,
А подалі –
Тут вже самі.
Стежку рівненьку знайшли
І по ній вони пішли.
Стежка хитра опинилась,
Мов гадюка, далі звилась,
Крок направо, крок уліво -
Тільки чути птаха співи,
А от стежечки нема.
І чия у цім вина?
«Так і буть», – сказали хлопці,
І попленталися мовчки
Далі в ліс, шукать спасіння,
Мало чи які створіння
Можуть бути тут.
Йшли вони по лісі тихо,
Не чекали діти лиха,
Та побачили здаля
Десь в кущах та між гілля,
Як у пастку звір попав,
Чи не звір-то там стогнав?
Це якесь створіння дивне,
Тихе, мирненьке, сумирне.
Взяв Івась його на руки
І почув щось дивні звуки…
Що це? Мова?
От і знову…
«Так, це мова! Я отут!
Ти звільнив мене від пут!
І за це я дещо маю,
Що вам, людям, треба, знаю:
Вибирайте, що вам дать:
Чи сімейну благодать,
Чи багатство величезне,
Що ніколи вже не щезне?»
І Микита мовив: «Злато»,
А Івась подумав: «Варто?
Ні! Краще вже сім’ю мені».
І у відповідь почули:
"Ви забудьте про минуле.
От дарунок. Два кільця.
Від одного мудреця"
Їм грайливо підмигнув
Та й між гілля прошмигнув.
Хлопці думали-гадали.
Йти куди? Вони не знали.
Тут поміж дерев взлетіла
Стежечка яскраво-біла.
І вела вона дорогу
До рідненького порогу.
Тут життя їх завертілось:
Що не знай, то все змінилось.
Брат Микита став багатим,
Він покинув батька, мати,
Став в столиці жити й пити,
Ну й сигари там курити.
Брат Івась залишивсь вдома,
Вдома працював без втоми;
Мав сім’ю: дружина, діти;
Біля хати гарні квіти.
Щастя й годі, що казать.
Та і все, що треба знать.
Рік за роком пролетів,
Не писав ніхто листів,
Як тут щастя привалило:
Наш Микита взяв чорнила.
"Це я, Микита, я приїду скоро.
Пробач мені. Ех.. сором-сором
Приїду влітку, ти чекай,
Заїду я в рідненький край"
Ну що сказать, зустрілися брати.
Один сумний, з гроши́ма і верхи,
А другий був хоч небагатий,
Зате щасливий і жонатий.
Зайшли додому, все на стіл:
«За те, що ти зумів
Приїхати до нас!»
Дістали квас.
(Ну, все-таки у нас дитяча казка,
Бажаєте щось інше, ваша ласка)
І почалися ці розмови:
Про ліс, про ціни, про корови.
Однак Микита тут сказав:
«Як заздрю я, от ти би знав.
У тебе є сім’я: дружина, діти,
А я не знаю, де гроше́й подіти
І де знайти любов,
Як знов і знов
Молоденькі панянки
Лиш випивають з тебе кров»
І відповів на теє брат,
Що так і так, нема порад:
«Ти винен сам,
Ти сам все вибрав, вибрав там».
І мовби вдарило Микиті:
Він взяв побіг у двері незакриті.
«Там темно! Ніч!» -
А він біг пріч.
Там зорі покрили
Небеса чорнокрилі.
Микита біг, він персня зняв,
І сам до себе промовляв:
«А от і вода,
Лиш декілька кроків!»
І перстень кида,
Що випив всі соки.
І проклятий дар летить чим подалі,
А разом із ним летять всі печалі.
