Ведмедику Потапичу
ні-ні бешкетувати!
У нього (знають всі)
поважний дуже тато!
І мама у нього
Ведмедиця серйозна.
Вони собі по лісу
Ну дуже ходять грозні!
Усі бояться їх...
Та навіть наближатись -
Вони давно, напевно,
Не можуть вже сміятись.
І бідне ведмежа
Усім звірям так жалко...
Один Потапич знає
Іще собі ізмалку:
Що тато як ричить -
То йди, ховайсь до мами.
Як мама не велить -
Просить у тата стане.
Коли ж вони разом,
Капризуна вже сварять,
Від них він не біжить...
А скорше обнімає!
І знає наперед,
Що знову приголублять.
Вони ж добріші всіх...
І дуууже його люблять!
