Ліниво потягнувся, старий, рудий кіт,
Ще таке не бачив, увесь білий світ,
Куди не піде, всюди негаразди,
Дуже вже пихаті, стали його ґазди.
Пішов у комору, що він там робив,
Зовсім ненароком сметану розлив,
Ох і було крику щодуху тікав,
З того переляку до вечора спав.
Коли господиня корову доїла,
Його у дійницю вперла якась сила,
Та впала додолу в хліві стало біло,
Тепер з того лиха болить усе тіло.
Як на цьому світі тепер йому жити,
Може щось смачненьке йти перекусити.
http://antonina.in.ua/index.php/dlya-ditej/pro-tvarin/185-rudij-kit.html
