Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Крилата (Любов Пікас): Пух із неба - ВІРШ

Зима люто лютувала, На трембіті трембітала. Ліс лякала і гаї. Сили стратила свої. То ж лягла на синім ґанку, Відпочити до світанку. А ворони рано встали, Кружелять у небі стали. І давай, що було сили Каркать. Зиму розбудили Як із ліжечка вставала, Посох в подушку запхала З переляку – жаль до сліз, Продірявилась наскрізь. Пух піднявся, розлетівся, На землі, на гіллі всівся. Вбрався у дрібний пушок Сад, неначе в кожушок. Випхала з дупла голівку Білка. Зимонька хустинку Кинула і їй із неба, Щоб закуталась, як треба. Зайчика припорошила І дахи домів накрила. А на що тепер сама Ляже? Подушки нема. Пух донизу із старої, Як на цвіт бджолині рої, Мов у вирій в осінь птиці, Знісся в танці до землиці. Новий пух пташки-подружки Подарують на подушку. Ну, а той, що впав додолу, В холод сад, лісок і поле Буде радо зігрівати, Наче тіло ковдра з вати, Поки на своїх крильцятах Не принесуть пташенята Весну, що теплом озветься. Пух тоді у землю вмнеться.