Продовження
-----------------------------------
Ось багаття вже палає,
На вогні казан кипить,
Друзі собі розмовляють,
Андрій в роздумах сидить.
Стас побачив смуток друга
Підійшов і запитав:
- Що з тобою, занедужав?
- Ні,-Андрій відповідав.
Як ходив я вниз по воду
Бачив хатку там одну.
Завтра знову туди сходжу
Огляд повний проведу.
Стас до друзів повернувся
І побачив, що вони
Зацікавилися дуже
Тим, що Андрій говорив.
- Ні, не можна так чинити,-
Стас сказав, за мить додав:
- Адже хтось там може жити
Їхня власність це відав.
- Та немає там нікого
Тиша повна навкруги,
Але ніс я звідти ноги
Чим подальше від біди.
Страх чомусь мене охопив
І я хутко вверх поліз,
Але знов готовий топать
Я до хатки тої вниз.
Як магнітом мене тягне
Хочу подивитись я,
що за хата то така є,
Хто зі мною піде, га?
- Я боюсь,- сказала Таня,
- Я піду, - Ігор сказав,
- Вибір є? - озвався Саня,
- Я би краще подрімав.
-Ясно, ви не боягузи,-
Тут сказала Іра так,
- Нащо лишнього ще грузу
Мозку свому додавать?
- Ну Іринко, що ти, досить,
Це ж цікаво над усе,-
Подругу Софійка просить,
- Ми ж подивимось лишень.
- Добре. - Стасик друзям каже,
- Починає вже темніть,
Ранок краще нам покаже,
Як ми маєм учинить.
Друзі сіли повечерять,
Ватра весело горить,
Одяг теплий час примірять,
О, уже й комар бринить.
- Ну а папороть шукати
Підем ми, чи може ні?-
запитала раптом Таня,
- Це ж для того ми прийшли?
Стас обняв Тетянку ніжно
І сказав їй: - Знаєш ми
Пошукати можем, звісно,
Але цвіту не знайти.
Пам"ятаю брат мій Вова
В школі вчив легенду, тай
Був тоді я саме вдома,
Чув як він її читав.
Йшлося там, що жив на світі
Собі парубок один,
Дуже він хотів в освіті
Досягти самих вершин.
Тож він так як ми сьогодні
В ніч купальську в ліс пішов,
Трохи поблукав і згодом,
Папороті цвіт знайшов.
Загадав собі бажання,
Щоб великим вченим стать
І поїхав за кордони
Різні вчення там вивчать.
Довго вчився і збулося
Те бажаннячко його.
Та щось йому не велося,
Близьких поруч не було.
Зрозумів він, що давненько
Не відвідував батьків,
І на Україну-неньку
Рушив він з чужих країв.
От приїхав він додому,
Все змінилось - не впізнать,
Рідного не бачить дому,
Треба когось розпитать.
Зустрічну спитав людину
Про батьків своїх старих
- Хлопче, та ж їх син покинув,
Змився до чужих країв.
Довго старі горювали
І чекали день у день,
Потім просто повмирали,
Вбила туга їх і все.
Хлопець сильно розридався,
Впав на батьківській землі
Й просить: - Земле, розступися,
Я не хочу більше жить!
Земля з гуркотом відкрилась,
Впав хлопчина десь униз,
Отак само зачинилась
І не видно навіть зріз.
Так цвіт папороті тої
Виконав бажання й вже
З тої пори вікової
Більш ніколи не цвіте.
Друзі тихо розмовляли
Опівнічної пори,
Вартувати домовлялись
Парами, годин по три.
І не знали вони зовсім,
Що за ними звідусюд
Тисячі блискучих очок
Спостереження ведуть.
Це звірята дивувались:
Що за велетні такі,
На поляні повсідались,
Заважають їхній грі?
-----------------------------------------
Далі буде
