Жив – був горобчик Чижик. Такий маленький, що й літати ще не вмів. Лиш галасував у затишнім гніздечку, чекаючи, коли матуся принесе йому у дзьобі якогось черв’ячка чи комашку. А так як апетит у нього був гарний, то й кричав він цілісінький день. Та от якось до його слуху долинуло ледь чутне „ лусь-лусь” – зовсім поряд, а нікого не видно. Горобчик прислухався, знову почув той самий звук. Він, як і всі дітки, був дуже допитливим. Тому визирнув з гніздечка. На гілочці щось побачив – воно, оте „щось”, як і він, розкрило коричневого дзьобика і вистромило з нього кілька зелененький язичків. Ті виблискували весело під сонячними променями.
-Ви хто? – здивувався Чижик.
-Бруньочка, - почув тонесенький голосочок.
-А ми листочки, - добавили зелененькі язички.
-Чому я вас не знаю? Звідки ви? – допитувався горобчик.
-Я всю зиму спала в лусочках, і була зовсім непомітною.
-Ми щойно народилось – прошепотіли листочки.
-Давайте друж- ж- жити. Чик – чирик! – зрадів Чижик.
-Ой, як добре! У нас ще зовсім немає друзів, – відповіли листочки.
Щойно мама горобчиха відлітала на полювання, як пташенятко, підтягнувшись на слабеньких ніжках, спиралося на крильця і визирало через край гніздечка до листочків. Підростав горобчик. Листочки все більше витягувалися з маленьких лусочок. Вони гарнішали на очах, шелестіли, зігріті сонячними променями. Весело жилося їм в сусідстві. Та одного разу почув Чижик, що його подружки перелякано шелестять на гілочці. Він визирнув назовні, і жахнувся. До них щось повзло жовто-зелене, волохате.
- Порятуй нас, горобчику від гусені!”, - просили листочки. Чижик розгубився: він не знав, що має робити. Маленьке його серденько вимагало діяти. Та він не вмів літати... Горобчик щосили закричав, гукаючи на допомогу маму, та вона, мабуть, була далеко і не чула.
Гусінь підкрадалася все ближче. Ось вона вже відкрила свого бридкого жадібного рота, аби схопити ним крайнього листочка. І тут горобчик з усіх своїх сил замахав крильцями, напружився – і вилетів з гнізда. Він кинувся на гусеницю. Перелякані листочки тремтіли, а їх пернатий друг героїчно розправився з несподіваним ворогом.
В цей час прилетіла мама горобчиха і побачила, що її хоробрий синочок вперше в своєму житті вилетів із гнізда. Вона дуже зраділа, що він не лише навчився здобувати собі їжу, а й має добре серце.
Того весняного дня то тут, то там лунала щаслива пісенька мами горобчихи:
Я пишаюся тобою,
любий мій синочку.
Без вагань ти став до бою –
врятував листочки.
Страх в собі ти переміг,
а не тільки гусінь.
Так, як мій синочок зміг –
чинять справжні друзі.
- Чик - чирик та цінь – цвірінь,
хто іще не знає,
став на крила вперше він,
і тепер літає.
Веселиться, радіє вся дружна горобина родина. Пурхають з гілочки на гілочку пташечки, і десь серед них – наш Чижик. Уважно придивися – впізнаєш його?
