Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Розмова Едварда ІІІ з Філіппою де Авен на монастирському подвір’ї 25 січня 1327 - ВІРШ

Едвард: Сон – це тканина з овечої шерсті, В яку загорнули сувій з портоланом. І що тоді лишиться лелекам-апостолам Що летять на озера кольору Сонця? Філіппа: Зафарбуй оксамит сьогодення Пурпуром запашних троянд острова Чи може човна, на якому сумує лев, А сова все літає і шукає мишву. Едвард: Я годував круків з руки – тих самих, Що на вежі мостили гніздо, і дзьоби-ножі Точать об камінь Долі, що його привезли З Каледонії – краю відьомського Колись, ненароком. Філіппа: Сховай краще спогади в глек, Що зліпили дзьобаті чаплі, У чорну чашу, в яку світанок По краплям вичавлює тьму. Едвард: Лицарство сумне горобців сірих Лаштує крилатий похід необачний Під стріху буття Наших грішних сеньйорів. Філіппа: Покидають нас круки – Діти старого Сократа, А над вежами-голками сніг. Падає, падає, падає сніг. Лапатий як lament. Як сонети Петрарки – лапатий. Едвард: Рудочубі шотландці Вертають в гори мечів, І навколо скорбота, І біле мовчання – Така порожнеча снігів, Що боляче погляду. Філіппа: Для зігрітої пустки Вистачить жменьки ілюзій Щоб лев золотий Не блукав серед пагорбів білих, Бо зима…