Суворий світ… Чужі у ньому ми…
Не прими, я б сказав, скоріш примати.
Не світла діти, а скоріш пітьми,
яку снаги немає подолати…
Ми зайві… Світ цей був би більш простим
без нас, чистішим, світлим й гармонійним.
Можливо й ні. Здавався б він пустим,
безцільним, непотрібним, безнадійним…
Так хто ж ми є? Чи справді ми — вінець
генезису та розвитку прогресу?
А може, навпаки все, ми — кінець,
фінал сумний природного абсцесу?
Чому таке обрали ми життя?
Чому не інше? Це і є питання…
Чи винне в тому наше це буття?
Чи з сутністю своєю це змагання?
…Пихатість та блюзнірство — це наш світ.
Чим старші, тим грубіші та хитріші.
Миліший нам за волю рабства гніт,
божки в церквах придумані миліші
за розум, чесність, працю та знання.
Це «віра»?.. Ні, це статусність, повага,
мізерна, я б сказав би так, платня
за вчинки. Ще й така собі розвага —
приємно поспівати пісеньки,
про щось розумне смачно побрехати.
Прибуток мають свій «святі» ділки —
корисні для кишень попів «дебати»
про щось таке «космічне» угорі.
Юрбу байками вміло розважають
вожді, віщунки-відьми, упирі,
грабують чи як дурнів обкрадають.
…Дурепство, неосвіченість, брехня,
монгольство, криворукість, суржик-мова,
цинічність, забобонів маячня —
такий наш світ, така його основа,
а ми самі — не люди, муляжі,
у пеклі цьому… Там, де ми чужі…
(серпень 2018 р.)
