Темний коридор і світло в кінці –
ні то не тунель і раю там нема.
Ступаю в темноті, але ж бачу камінці –
що ж таке – я прозріваю? Світла нема!
Йду я в темноті і напрямок шукаю –
в темряві дня і при світлі ночі –
орієнтири і базиси шукаю –
може нарешті знову відкриваю очі?
Темний коридор і жорсткі камінці,
але ж підлога тепла і така м'яка?
Опускаю очі незрячі, чи то не мерці...
Ні, то скрізь я і не одна маска моя!
Отут я ще посміхаюсь, а ні вже оскал!
Можливо там десь ще є оригінал,
а не оцей увесь суспільний Китай?
Щось знайшов, але ж на клапоті вона...
Клапоті повернув – страшний, але я –
очі відкрились – пішла темнота –
що ж душа моя – ти тільки моя –
тебе я повертаю – не дарунок – лиш я!
