Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: ДИТЯЧЕ ЦУНАМІ - ВІРШ

Все коротшає відстань між нами. Я – мультяшний герой і мене з ніг збиває дитяче цунамі. Божа кара прийшла й не мине. Захлинаюся хвилями слави, мов старенький дірявий баркас, Я – заручник скаженого сплаву. Це – життя. Без казок і прикрас. Б'ю на сполох: "Агов, Афродіто! Спінь водойму і винеси в штиль!" Зусібіч підбираються діти і стискається коло із хвиль. Натовкли – аж в очах сизо-сизо... Мов воли зголоднілі, ревуть схарапуджені зграї харцизів! Мить – і голову з мене зірвуть. Не здолав би навалу цю Усик, дременув би і сам Вірастюк! Я ж тримаюсь, – нескорений Смурфік. І тримається в роті матюк. За язик ухопився міцненько і не ладен зірватися з вуст! Ти у світ привела мене, ненько, щоб у ньому, мов дуб, я загус. Щоб, крислаті розправивши плечі і напруживши м'язи усі, повиносив на берег малечу, щоб отверднув – не збивсь на кисіль. Тож в останній шаленій напрузі обернуся у Халка за мить. Я вас завжди любитиму, друзі! Хоч тепер після вас все болить... © Сашко Обрій. 19.03.24