Я живу відкрито – серце не ховаю,
Щось мене ятрить – біль я відпускаю.
Мрію поміж тіней, думаю вночі,
І шукаю світло – в глибині душі.
Я – троянда рання, що цвіте в саду,
Та буває віхола на моєм шляху.
Все ж мене зігріє думка золота:
Ти мені потрібен, я з тобой – жива.
Може, я для когось дивна у словах,
Та немає злості ні в серці, ні в очах.
Я мов сонце тихе: інколи блищу,
Інколи хмаринами брови напущу.
Все у світі станеться – радість і печаль,
Кроки наші вчать нас, стишуючи жаль.
Все, що серце знало, все, що нас вело –
Було недаремно! Все – на благо йшло!
