Вечір тане. Легкий іній
На кущах тремтить
Немов вітер торкається верхівок сосен
Торкнувся і до мене лине
В переливах хвиль.
В сумному блиску саду
Щось тонке внатяжку —
Чи то пам'ять, чи то звук
Твоїх кроків серед висот.
Ах, невже ти знову
Пройдеш між гілок,
Чи мені здасться:
У гілках — твоя рука...
І все ж — світло далеке, далеке,
І сад — пустельний, він застиг.
Я йду стежкою знайомою —
Запах яблунь, крихкість гілок...
Так легко тремтить над схилом
Промінь, ковзає з-за хмари.
І в мить, коли подих
Стане чистішим і світлішим,
Мені здасться — не вітру
Шелест у тиші полів,
А твій голос, ледь чутний,
Ніби хмара над луком,
Самотній, шляхетний...
Але до болю — колишній, вагомий.
Ах, невже ти знову
Повернувся в цю безмовність?
Все шепоче сад: «Її шукати —
Як слухати музику в …»
Але все ж — світло тремтить вдалині,
Як знак із забутої тієї землі.
Якщо ніч вкриє трави
Сріблом нічних зір ,
Я, схиляючись біля яру,
Поведу з тобою
Розмову, що не відбулася.
Може, чуєш — якщо так, то не відповідай.
Просто будь у повітрі,
У цьому тонкому світлі ,
Де серцям, що давно пішли,
Так легко повернулися... у світ білий
Чт то на піску, чи у дотику снігу,
Чи в шелесті трав.
Залишся ..
хтось тінню, хтось світлом, хтось ніжним сном...
Хоч на мить — у сад,
Поки подих за пагорбом
Не стихне ранньою весною.
У годину, коли сад сяє
У серпанку місячному,
Ковзаєш тихо по листю.
Ах, наспіви вітру холонуть,
Як акорди далеких флейт —
І душа, забувши про глину,
Знову шукає колишнє світло.
О, повернися, моє ніжне світло,
Шлях нічний зберігає твій слід...
Серце — свічка перед бурею зорі,
Гасне — і все ж кличе: «Повернись».
Там, де яблунь пізніх пряність
Пахне минулим і долею,
Я торкався твоєї пасма,
Як торкаються благанням.
І здавалося — світ прозорий,
І подих землі
Спливало в ніч гарячу,
Де ми одні.
О, повернися, моє ніжне світло,
Шлях нічний зберігає твій слід...
Сад мій тремтить
Шепоче листям: «Ти прийдеш — не тільки в сон».
Якщо завтра сніг вкриє
Наш забутий тихий сад,
Нехай у нічній тиші
Звучать кроки.
Я прийму і біль, і вітер —
Лише б знову, в тиші,
Ти повернулася, з крупинок
Тієї любові, що сплять у мені.
Ах, повернися...
Хоча б тінню в місячному тумані...
Хоча б зітханням в теплому сні...
Хоча б сном — у мені
Душевна лірика! 
