Не віриться, що поїзд вже пішов,
Спинилась на порожньому пероні...
А в серці стукіт золотих підков,
Літа промчали, наче дикі коні.
Не віриться, що мій квиток пропав,
І що його не можна замінити.
Мені тут голос серця підказав,
Це - не кінець, все можна повторити..
Не віриться...і віри я не йму,
Хоча, в душі все чітко розумію.
Троянду на пероні підніму,
Немов не зовсім згублену надію..
Ну, що ж, пішов мій поїзд - хай іде,
І я піду, свою дорогу бачу.
Вона мене до світла приведе,
Якщо любові до життя не втрачу.
