В ту нашу осінь нам вже не піти,
Тумани сиві, дощ поперек шляху,
Минуло все, йдемо наче на плаху,
Після кохання - сльози та хрести.
На жаль, ця осінь гріє вже не нас,
Це літо бабине не нам серця лікує,
Колись ми їй за це співали:"Алілуя!"
Чому ж нас розлучили доля й час?
Пісні коханню, їх співають вдвох,
Із серця спільна нота в небо лине,
Здається, що весна - пора єдина,
Благословляв тоді кохання Бог.
Тепер для інших квітне вже весна,
Та й осінь все не нам роздарувала,
Кохання наче в даль помандрувало,
Нехай хоч рани полікує нам вона.
Галина Грицина.
