І доходив він стомлено кроками,
Лиш поволі, ніч за ніччю...
А життя все шмагало уроками,
Сумом долі, але вічно...
Загортались від сорому й відчаю
Дивні квіти, полохливі,
Поливали їх роси одвічнії,
Як сльозою... оросили...
Просувався, ледь зрушивши з оберту,
Та вертався... у минуле.
Кожен крок знову здійснював помилку,
Лиш згадавши... все забуле,
Шаленів від огиди та відчаю,
Променів від тепла та від вічної,
Окрилявся... марнів та дотичною
Знову падав у бруд... Полоснуло...
Полоснуло життя, як осокою,
До усмішки, через сльози.
Солоніли вже рани глибокії,
Хрускотіли... на морозі,
Забивались іржою прадавньою,
Відкривались із Божою манною,
Та скінчились, зненацька, останнії,
Залишивши... лише грози...
І ходив колись стомлено кроками,
Лиш поволі, ніч за ніччю...
А життя все шмагало уроками,
Сумом долі... ба', не вічно...
Загортались від сорому й відчаю
Дивні квіти, полохливі,
Поливали знов роси одвічнії,
Як сльозою... оросили...
