Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: oreol: Виють вовки. - ВІРШ

Без пастуха, без пастуха. Отара ця без пастуха. Пастух помер, то аватар. Пастух помер, вовки завили. Ну, а барани, що є сили, побігли барани, побрели. Собі на погибель в ліс забрели. А що вовки, що ж вовки. Вину на мертвого звалили, на пастуха, йому ж не вирили могили, його вони не хоронили, А просто, просто гризли кістки. Отакі, такі вони вовки. Був пастух і вівці були. І вовки ситі й вівці цілі. А зараз що? Кругом могили. Могили й вовки. Виють вовки. Слова, слова. Для чого, для чого байка, байка ця. А стаду аж ніяк, ніяк .. без пастуха. У зуби вовка воля вівців завела. Стаду ніяк, стаду не барана, йому потрібно, необхідно.. пастуха. Про це і байка, байка ця. Що для життя потрібно мати й наставника і пастуха. [youtube>З праху й подиху Бог створив мене" frameborder="0" allowfullscreen>
Реальні події в порівнянні в сотні тисяч раз трагічні. Та черстві люди-автари, вже звикли виживати в цій отарі. Та тварі.. Над ними ж тварі. Інокостас нікого не врятує. А цар? Та цар лише жартує. Юмор чорний, Чорні шляпи, довгі ряси. І факел, факел до небес, щоб більш ніхто, ніхто тут невоскрес.