Коли мій шлях мене ущент втомить,
Думки усі засніживши та душу...
Подумаю блаженно у ту мить,
Що трішки я погрітись мабуть мушу...
Хай у печі палає в ніч вогонь,
Сховає погляд, не погляне в очі...
І у теплі його м’яких долонь
Поплачу й посміюся серед ночі.
Ну а вогонь в печі усе й мовчить,
До звуків дослухається ледь чутних.
Нарешті, зрозумію у цю мить –
Собі дозволила слабкою бути.
Поміркувавши я у спокої,
Почну життя помірно смакувати.
Цінуймо миті на стежках своїх,
Щоб мудрість у житті опанувати...
