Про картину «Маленький хворий Вакх» Караваджо
Художник ось, підводиться на ліжку…
Хоч смерть і зла, та все ж Мікеле – зліший.
Він має муку, більшу від хвороби,
Й скорботу цю, наступницю – гульбі,
Вчиняючи зусиллям болі спротив,
Він відіб’є, позуючи собі.
Цей погляд, кращий від багатослів’я,
Цікавість підказала «Ось який я…»
Він скорчений, бенкетів бог з ознобом,
На голові він листя розтріпав.
На тьмі зробив він з себе пляму жовту:
Згори – насмішка, жалість – у кутках.
Страшний він? Він веселий? Я не знаю,
Та, дивлячись, дружити з ним бажаю.
Бо і таке є серед див тривалих,
Відоме, та не кине дивувать –
Лягає світло золоте на хмари:
Прощаючи, їх може прикрашать.
14.09.2025
