вогкий смуток вузьких заплав
сходить ніби сопілка Пана
між струмками – наскрізна рана
тих хто в тишу себе ховав
тих хто мовчки несе хреста
у відгомоні велелюддя
від огуди до правосуддя
затуливши свої уста
між пісням високих дзвіниць
між зітхань і проклять старечих
аж до клекоту зграй лелечих
аж до білих далеких криниць
де раптово сама в собі
від мовчанки страшна і рвана
затягнЕться коростою рана
у обіймах ламкої верби
