Не тільки квіти пахнуть на світанку,
Не лиш дощем виблискує земля…
Є аромат, невидимий щоранку —
Це аромат душі. Це — ти. Це — я.
Він не в флаконах, не в гілках жасмину,
Його не зважиш, не проллєш слізьми.
Він — у словах, у погляді людини,
У тиші, що говорить без пітьми.
Душа, мов нива: посієш — те й буде.
Любов — то ніжність, злість — гіркий полин.
І аромат її пізнають люди
По тому, як ти входиш в їхній плин.
Він пахне вірою, мов хліб із печі,
Як мамина молитва уночі,
Як доброта — без зайвих слів і речень,
Як світло, що росте з глибин душі.
Цей аромат — невидима окраса,
Це той флюїд, що серце несе в світ…
Він — справжність. Він — найвищая прикраса.
Він — таємничий, мов кохання цвіт.
05.07.25р
Чудовий ліричний вірш, сповнений глибокого філософського змісту! 
