Станем мріяти надвечір
На камінні,на пеньку,
Де завітряна малеча
Заховалась у бузку,
Там, де гори й полонини,
Де коза, рогіз і плющ,
Де коти пасуть гардини,
По драбині лізе хрущ.
Там, де місяць гострий сяє -
Камінь гріє, гріє кров,
Де сова в гіллі куняє,
На незвідану любов!
Як примружитись – побачиш
Берег довгої ріки,
Частки Світу контур сплячий,
Ночі жовті нагідки.
Де ж ти справжнеє мистецтво?
Де держава проміж нас? -
Вже завітряна малеча
Крутить з комишу байпас*!
Вже біжить в степу тринога,
Вже бабак знаходить зміст!-
В тілі довгої дороги
Сіра глина, як окіст.
Далі зорі …Гордість ближче!
Хвилі вітру, колосок.
Ангели спустились нижче -
Вже між мертвих і кісток.
Вже таємне - очевидне,
Те чим марять в час розваг.
Вже людське під Сонцем блідне,
Вже жебрак чеснот досяг.
І охоплюючим оком бачить
Незбагненний Світ .
Там, де Бог-Земля пробачить,
Там, де люди - тліє гніт.
Перехожий пересічний
Ти засмучення покинь!
Сяють зорі жовто-сині ,
Сяє сріблом морок скринь.
І приємне невідоме,
І навколишнє, як сон!
Риба-бог… Зима…Судоми…
Штучний розум, новий клон -
Як відчуження спокою,
Як скорбота за життям,
Де Безноса* із косою
З ненародженим дитям…
