Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Лавинюкова Тетяна: ДОНЕЧКА ГРУФФАЛО (переспів для дітей) - ВІРШ

«Донечка Гру́ффало» — англійська дитяча книга письменниці Джулії Дональдсон з илюстраціями Акселя Шеффлера, продовження їхньої книги «Груффало». Вийшла 2004 року. В Росії книга вийшла 2006 року у перекладі Марини Бородицької, в серії «Машинки творения» видавництва «Машины творения». 2011-го року за книгою був створений анімаційний фильм «Донечка Груффало», у якому персонажів озвучили відомі актори. Свій "переспів переспіву" (тобто з російської) я зробила для драмгуртка одного з молодших класів одного з київських ліцеїв, коли дітки захотіли розіграти казку українською мовою. ДОНЕЧКА ГРУФФАЛО (переспів для дітей) 1. Свою дитину Груффало попереджав не раз: - Ходити у сусідній ліс для нас навіки – зась! - А це чому ж? - Мишатко там – у лісі головний, Він ніби цар у них – силач, безжальний, хитрий, злий! Я сам нагоду якось мав зустрітися із ним, Не знаю, як я взагалі залишився живим! - Ой, татку, розкажіть! Він дійсно найстрашніший? Він від усіх жахли́віший? Він від усіх сильні́ший? - Так, це було давненько, - сказав нарешті татко, - Згадати навіть страшно, як я зустрів Мишатка! Він волохатий, як ведмідь, і як ведмідь – кремезний, А хвіст волочиться за ним – страшний і довжелезний. Горять, неначе два вогні, два жовтуватих ока, А вуса в нього, мов стальні, стирчать в обидва боки! Та й захропів собі татусь серед нічної тиші… А доця шепче: «Не боюсь я зовсім тої Миші!» Їй дуже хочеться пригод, а тут – сиди в печері… Тихенько вибралась вона назовні, в ліс, за двері! 2. Там виє вітер, наче звір, там валить снігопад… Йде Груффалятко в ліс страшний, не дивиться назад. – А-га! У-гу! Слід бачу на снігу! Той слід повзе, звивається, Біля колод ховається! Ой! З-під колоди довгий хвіст плямистий чий стирчить? Невже Мишатко – звір страшний – сидить там і мовчить? Ой! От він виповзає весь… Такий тонкий, аж дивно? Не волохатий, а слизький, і вусів щось не видно? - Пробачте, Ви не Мишеня? - Ні, я – Змія-Гадюка! А про Мишатка при мені не говори ні звуку! О цій порі на річці він цікаву має справу: Готує з груффало шашлик – свою фірмо́ву страву! 3. А в лісі сніг мете страшний, вітри дерева гнуть… Та Груффалятко далі в ліс свою тримає путь! – А-га! У-гу! Слід бачу на снігу! Неначе птах отут ходив, А потім вгору враз злетів! А там вгорі вогнем горять два ока жовтуватих! Невже Мишатко – дивний птах, уміє він літати? Та ні, у птаха хвіст не той, і де поділись вуса? Я бачу: не Мишатко Ви! То ж я Вас не боюся! - Пугу-пугу! Звичайно, ні! Я – тітонька Сова! Цить про Мишатка, бо болить у мене голова! А той Мишатко, думаю, ліворуч на горі - Він з груффало готує суп завжди о цій порі! 4. Іде все далі-далі в ліс нечемне Груффалятко, Все хоче донечка знайти жахливого Мишатка. – А-га! У-гу! Слід бачу на снігу! Подвійний ланцюжок! А потім в нірку – скок! Он бачу, вуса там стирчать з нори в обидва боки! Можливо, затаївся там Мишатко той жорстокий! Та ні, ці очі на горять! І довгий хвіст не в’ється! Ви не Мишатко? - Звісно, ні! – Лисичка лиш сміється. – Мабуть, Мишатко вдома, він любить у цей час Смачні котлетки з груффало робити про запас. 5. Сідає донечка на пень і каже: - Що за жарти? Мишатка зовсім тут нема! Боятися не варто! Весь ліс я обійшла кругом, живуть тут різні звірі, Але Мишатка тут нема! Я більше в це не вірю! - А хто це вискочив на сніг - у нього шубка сіра? Усе, як татко розказав, я бачу в цього звіра! Кошлатий весь, а ззаду хвіст, є жовті очі, вуса! Так, це Мишатко, він малий! Я зовсім не боюся! Вже їсти час! Мабуть, смачний оцей маленький звір: Лиш обкачаю у снігу – і буде як пломбір! 6. Не розгубився наш герой і каже: «Ану, стій! До мене має гість прийти – товариш вірний мій! Він грізний і могутній звір – у лісі всіх сильніше. З ліщини знак йому подам, щоб він ішов скоріше. Зажмурилось від жаху відважне Груффалятко: - Виходить, це не вигадка, усе, що мовив татко! Мені зустрівся звір малий, та інше є звірисько! Малий вже знаки подає: потвора зовсім близько! 7. А повний місяць із-за хмар з’явився в тій хвилині, Яскравим світлом освітив Мишатко на ліщині! Стихенька доця почала розплющувати очі, А на поляну тінь лягла гігантська серед ночі. - Ой, жах який! Який кошмар! Стирчать залізні вуса! Хвіст – наче змій, кошлата шерсть! Ой, лишенько! Боюся! А вуха – наче у слона! А я без татка тут – одна! Тут Донечка мерщій втекла до татка, Їй лапкою зробив «па-па» Мишатко. - А-га! У-гу! Слід бачу на снігу! Тут пробігало груффало – воно, здається, струффало… 9. Зимовий ранок настає, потроху вже світає Нечемна доця Груффало додому поспішає. А татко-Груффало хропе за всякої погоди, Не знає він, які були у донечки пригоди. Вже засинає у теплі в печері Груффалятко – Нема чого боятися, коли під боком Татко!