У бабусиній хатинці
Жив пухнастий сірий кіт.
У ночі він спав на спинці,
Вдень влягався на живіт.
Він любив сметанку їсти
І ковбаску смакував,
Молочко та рибку звісно,
Теж той котик полюбляв.
Він ніколи самотужки
Жодну мишку не зловив.
Лиш на хвостикові смужки
Від нудьги бува лічив.
Зажадає щось смачненьке,
Й нумо нявкати скоріш.
Враз у мисці щось свіженьке –
На мій котичок, поїж.
Він від ліжка і до миски
Крокував немов той пан.
Що з кота такого зиску?
Лиш нявчить, як горлопан.
Та бабуся все коточку
Дозволяла, що хотів.
Той же сало у куточку
Наминав та муркотів.
Ось одного разу миші
У коморі завелись,
І в ночі у повній тиші
Там тихесенько шкреблись.
Це помітив сірий котик,
Та нічого не зробив.
Повернувся на животик
І тихенько засопів.
Вранці бабця до комори,
За харчами подалась.
Ба! За що ж таке нам горе?!
І сльозами залилась.
Ну, а той пухнастий котик
Ще пів дня понудьгував –
Завурчав його животик –
І п’ятами накивав.
24. 12.2012
