Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Олена Бондар (Бондаренко): Козаки і смерть - ВІРШ

(українська народна казка) Сонце високо підбилось, Розкалило білий світ Козакам двом так судилось Волоктися без чобіт. А земля ж, як та пательня– Розпеклася, хоч стрибай. Ніби кара їм пекельна. Де в степу шукати рай? Добре трапивсь дуб крислатий, Їх від сонця прихистив: Холодочок мав багатий, Козаків туди пустив. В руки взяв один бандуру, Другий слуха та куня. Де ж у біса та культура, Коли сон наздоганя. Раптом той, що з інструментом, Так чогось розхвилювавсь, Щось забігав і, моментом, Аж за дерево сховавсь. Другий очі продирає, Придивився – хай їй грець – Смерть з косою сновигає Через поле навпростець. Бандурист увесь трясеться: - Братику, Біда іде. Ну , а той тільки сміється: - Де ж подінешся? – Ніде! - Та вона ж нас постинає, Треба швидше утікать. - Зло козак не оминає Спробуєм його здолать. Ще ж і спека тут чортяча, Як тут швидко підбіжиш? Та й вона нас он вже бачить, Грай, козаче, чом мовчиш? Раз нас мати породила, Значить раз і помирать. - Так, то й так, збираймо сили, Будем нечисть воювать! Підійшла Кістлява й стала, Ще й обперлась на косу. - Добре що я вас спіткала, Зараз голови знесу!!! Годі вам вже волоцюги По білУ-світУ гулять, Я вам зараз, ледацюги, Покажу розкошувать! Мед-вино та пиво пити У шовкових жупанах!? Треба вас із світу зжити – Вам кипіти в казанах! - На те твоя сила й воля – Каже їй один козак. Раз така вже наша доля, То тоді хай буде так: Прошу, милостива пані, Хоч бажання вдовольнить: Перед смертю дуже хочу Трохи люльки покурить! - Ну, коли ти шанобливо Панею мене зовеш, То кури вже, тільки живо, А пізніше трохи вмреш. Козак люльку свою жваво, Взяв та зразу й закурив, Та поглянув так лукаво: Чи добряче начадив? Скалозуба так скривилась, Мов би сильно обпеклась, Потім трохи розгубилась, Та сказати спромоглась: - Це ж таку гидоту смалиш? Що за запахи страшні? - Так. Цю штуку не похвалиш – Так вже сужено мені. Як розвіявсь дим довкола Та, з косою, – за своє: Не куритиму ніколи, Ну, а вас зітну, як є! Другий козак позирає, Посміхається у вус. А Кістлява не вгаває: - І за тебе я візьмусь. - Стривай пані милостива, Й мені ж пільгу дай одну: Дуже хочу з того дива – Понюхати тютюну! - Я сьогодні чогось добра, Нюхай вже, поки живеш, І не будь такий хоробрий, Прийде час – і ти помреш! Вийняв той козак ріжечка, Взяв понюшку – що ж робить? Де б найти такі словечка, Щоб Кістляву обдурить. Нюхнув раз, нюхнув і двічі, Крекнув, бо тютюн міцний, Чхнув він Смерті прямо ввічі. Та спитала: - Що, смачний? - Як кому – козак промовив. - Скуштувати не даси? -Де б же я тобі відмовив, Тільки більше не проси. Як нюхнула Смерть табаки, Та як чхати почала, Аж косу свою, бідака Загубила, ледь знайшла. - Цур йому, яке погане, Ще поганіше, як дим. На таке хто сам пристане? Як живеш з паскудством цим? - Отак, бачиш, - козак каже, - Терплю муку цілий вік. Насилка, мабуть, це вража, Я нещасний чоловік. - А раз так, собачі діти, Міру вам даю таку: Тобі до ста літ курити, А ти нюхай табаку! То не штука – зразу вмерти, Не дурна ж я вас стинать! От змогла вам носа втерти: Чхать! Курить! І ще раз чхать! І пішла від них Кістлява, Реготала з їхніх бід. Козаки ж тільки лукаво Їй дивилися услід..