Горобці обскубли стріху.
А бабусі не до сміху.
«Задощить – калюжі в хаті».
Заходилась сумувати.
Вранці сплеснула в долоні.
– Хто ж це? Дай вам Бог здоров’я.
Наче з неба – оберемки
і соломи, й очерету.
– Нам носити не звикати!
А латати йде вже тато.
Працювали жваво разом.
Стріха гарна! Бабця рада!
Горобці хутенько сіли
в запашну копицю сіна.
Тут хлоп’ята блискавично
змайстрували годівничку.
– Отепер вже, правнучата,
можна й дощик зустрічати.
Повчально, гарно! 
