Вчора в мене на руці
гостювали горобці.
Радо фуркали-літали,
спритно зернятка клювали.
Не втихає у дворі
гамірливе цвіль-цвірінь.
Горобці не полохливі,
як голодні – всі сміливі.
А найбільший царював –
поза чергою клював.
Певно, більше йому й треба.
Може, він – звитяжець неба.
Я задумався й присів.
Миттю гості зникли всі.