На Закарпатті в селі Білки він родився,
Ріс у простій сім'ї, та на тепло багатій.
В музичне коло у загальній школі влився,
Грав на баяні і співав – у ній та в хаті.
В ансамблі участь брав «Зелені (так!) Карпати».
Тут зрів таланту, моці духу хлопця колос.
До музучилища вступив, там вчився грати
На різних інструментах, шліфував свій голос.
В столиці був, де плин Дніпра і цвіт каштанів –
В консерваторії музрух вивчав на парах.
У співі плавав, як вареник у сметані.
В студії оперній солістом був, в «Стожарах».
У Нацтеатрі опери міг місце мати –
Після науки. Групі «Рандеву» придався б.
Але вернувся в рідні землі – за Карпати –
Співати там у філармонії узявся.
Групу «Бескид» зібрав сам. Як закрили врата
Їй перед носом, сліз не став ронити -
Аранжував пісні, свої почав писати.
Студію звукозапису зумів створити.
Пісні, які писав, на дисках місце мали.
Вийшли альбоми сольні, відеокасети.
«Вулиця Наталі» - альбом, який вітали,
Мільйонним накладом подався він у злети.
Золотий диск за це отримав Степан Гіга -
Радів, та серце не зробив своє холодним.
Любив людей, як увійшов і в Вищу лігу,
Як став заслуженим артистом і народним.
Створив для молоді агенцію мистецьку –
Вчив її співу, помагав на ноги стати.
А сам упав..., хоч душу мав ще молодецьку.
Не зможе більше нам пісні свої співати.
Та ми їх будемо у пам’яті тримати –
«Цей сон» і «Золото Карпат», і «Яворину»,
«Друзі мої», «Одна любов на двох». Не знати,
Що відчував співак в останню світлу днину…
Швидше за все, біль відпустив – зробив багато
Він за життя. Пісні Степана – вуху – раєм.
Бог його в небі захотів при собі мати.
Ми ж за труди всі дяку співаку складаєм.
Так! Міг ще жити - для дітей, онука, Мами -
Тієї, що йому змогла свій дар улити
В душу та голос, людство тішити піснями,
Але пішов... Його ж зорі - повік світити!
