Буває хочеться у тишу загорнутись,
Неначе в ковдру - дуже теплу і зручну,
І слухати цю тишу до сконання
Та відчувати її ніжну густину.
І хочеться думки свої спинити,
Що водоспадом ллються в голові,
Спинити і нікуди не дивитись,
Закрити очі і замкнутися в собі...
Не думати, забути, відключитись,
Все відпустити і залишитись в собі...
Там свою душу, як людину пригорнути,
Як найдорожче, що подарене тобі.
