***
Розгойдує вітер воронячі гнізда.
Птахам невтямки,
скільки тої зими...
Цей холод по суті
не ранній, не пізній...
Цей холод іде за людьми.
Його перетерпіти,
отже прожити,
не всім пощастить.
Та зимові птахи
оселі свої відбудують,
і віти
страхи розметуть
в порохи.
А людям... Що людям?
Вціліє домівка?
Лоза виноградна,
калиновий кущ…
Верба похилилася: серденьку гірко,
і сльози течуть.
Аж за Збруч.
Проте незнищенні
причал, перелоги.
І стежка заросла — не тлінь!
І пагін гінкий,
наче знак Перемоги.
І шабля,
й вуздечка,
і кінь.
Фото авторське