Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: ШАХТАР ГУБКА БОБ - ВІРШ

Просто в школі вчитись не бажав. З юності, як батько, дід і прадід бачив, що в житті його межа – праця шахтарем в Червонограді. Чітко, від дзвінка і до дзвінка, сорок років – наче кріт, в забої. Як звільнявсь, сльоза текла гірка. Він ішов й епоху брав з собою... Праця – то й уся його любов, до відказу м'язів й болю в спині! Він – простий трудяга, Губка Боб, що у комунізмі бачив стимул. Втім Союз на шмаття розчахнувсь. Пенсія – піщинка в мікроскопі. Жінка – вшилась... Він мотав на вус всі удари долі і турботи. Ні, не лив намарно слів і сліз! Горе проковтнув, скурився, спився. І загуркотіло під укіс все життя, встромивши в спину списа... Губка ж Боб ще й досі топче ряст – не пірнув з однолітками в Лету! Не злякавсь гріхів, не впав в маразм. Смажить зі щурів товсті котлети. Згорбився, та вижив попри все! Він – життям покоцаний мужчина. Посіріло, зморщилось лице із мішками правди під очима... З рота звис похнюплений бичок. Усмішка втікла, надувши щоки. Він котлети смажить круглобокі й сповіщає нас – мовляв "все ок" – поглядом скляним, червонооким... © Сашко Обрій.