Є люди, як крила, а є — мов кайдани,
є люди — отрути, і люди — як лік.
Ще є безкордонні і втиснуті в рами,
є люди на миті і люди на вік.
Є люди — задухи, і люди — повітря,
ще є люди — миру, шкода, що й війни.
Такі поміж ребер втинаються вістрям.
Є зимні, холодні… і люди весни.
Бувають - обкладинки, рідше - зі змістом:
глибокі, таємні, безмежні, мов світ.
Є люди далекі — зростаюча відстань,
і ті, для яких ти лише всього звіт.
Є люди — дарунки, дива, безумовність,
а також дзеркала — все твоє тобі.
Є люди, мов тиша, і є — невгамовність,
що всюди лунають гучніше трембіт.
Є люди, мов пледи — домашні, затишні;
є люди — каміння: тяжкі чи крихкі.
І люди, якими наділить Всевишній.
Вони, зазвичай, аж напрочуд легкі.
#Людмила_Мартиненко
Гарно 
