Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Валя Савелюк: ЦЯ ТИША - ВІРШ

Ця тиша — не приходить, вона — як тут вже — себе видає: наче свідок гідний, у клятві непохитний, — стоїть, ледь осторонь і мовчки, — бо просто є… І те, що було, та не стало його, стверджує. Ця тиша, як меч обосічний, — по рукоять устромлений в небо, міцно, з розмаху ввігнаний у живу і теплу небесну твердь, — ця тиша засвідчує духовної близькості — спорідненості кончину, і вона невблаганніша навіть за невблаганну тілесну смерть. Ні осуду, ані жалю — без-емоційна, порожньо-мовчазна, невідворотна — бо сталася вже відбулася вона. Тиша, як протяг з м’ятою, — прохолодна в ранковій росі трава… І ні жесту, ні слова: порожнеча випила всі слова, і зяє, наче порушена — непорушна клятва. І самочинна, бездумна, здіймається і лягає долоня на груди зліва — де щойно у серці лопнула німо жива струна. І стихла, розтанула, вмерла, — все ще вібруючи у повітрі, луна. Наче у рідному просторі, у бабусиному дворі, у завжди довірливій атмосфері, хтось закрив і замкнув наглухо домашні вхідні завжди до того надійно відчинені двері… …Тільки той, хто насправді був, може, зникнувши назавжди, вирвати з серця шмат тиші, що затягнеться, та так і буде рубцем від променя у душі. Випадково ж дотичні люди залишать на стежці змиті дощем сліди і спогади, поламані, як блискавки, чи миттєві, крильми чаїними, дотики до поверхні води… 05.12.2025