Тихо з осені йду до ворожки зими,
Що здаля розсипає погрози.
Вже й осінні кольОри ясні одцвіли,
А на травах сивіють морози.
А була ж десь весна у нарцисових снах,
В ароматі бузкового шалу,
І твої поцілунки – той мед на вустах,
Та весна закотилась за хмару.
Швидко й літо минуло в бджолинім труді,
В теплих сонячномрійних обіймах.
Пишні липи про тебе шептали мені,
І цвіли, і кохалися рвійно.
Відгуляв, відшугав, відпалав листопад,
Скресло сонечко десь між дощами.
Осмутнів в самотині оголений сад,
І повіяло груднем між нами.
Тихо з осені йду до ворожки зими,
Що з небес надсилає погрози.
А громи обривають сполохані сни…
То роса примерзає чи сльози?
#Світлана_Імашева
