Знов розхристана ніч проповзла крізь шпарину
І повисла стіною в холоднім вікні.
Ліхтаря промінець ледь торкнувсь скатертини,
Розрізаючи навпіл всю сірість в пітьмі.
Освітивши портрет на столі у куточку,
Він, затримавши блискіт, спинився на мить,
Заколихані думи в тугім сповиточку
Розбудив, щоб не спали і далі біжить.
Пострибав по стіні, зачепивши шпалери,
Візерунків орнаменту тихо торкнувсь.
Ті сховались назад у задвірках паперу,
Бо меткий промінець їх не вабить чомусь.
Розвернувсь, пострибав по холодній підлозі,
Розрізаючи тишу, дійшов до дверей
Та під скрегіт завіс замигав на порозі,
Й свій поніс він вогонь як титан Прометей.
