А небо мовчить,
так часто говорить у тиші.
До нас не кричить
словами, лише його миті.
В момент глибина
духовна є мова прозріння,
і це множина,
до вищої сили тяжіння...
І ми вже не ті,
бо сльози кричали у тиші,
вони на межі
перлинами відчаю сиві.
Стан серця кипить,
і вся гіркота відлітає,
свідомість сльозить,
коли нас ракети вбивають....
А небо мовчить,
стуляючи очі у тиші,
і світ їм мурчить,
заляканий силою вбивці.
І вітер поніс
цю дикість далеко за хмари.
На небі дефіс -
у жовто-блакитній оправі...
