я, Проне, Вас просіл би не грустіть,
як це не личить молодій малжонці
і подождати, хай настане мить,
когда з гітарою ми станем під віконце,
щоб на м’якій Ви лежачи тахті
сльозу мучительно і сладко проливали,
коли зачну я кидати прості
слова до Вашої непуганої зали.
Розважить усєгда Семен готов
і серце нєжноє акордом розтривожить:
не може дєвушка прожити без цвітов
і без стихов прожить она нє может.
Посилка.
Дзвени, моя баска віолончєль!
Історгни плач із юного сердечка.
Лети, ідеже спить Прокопа дочка,
аби їй уші лобизнула трєль.
