Я, крадучись по клавішах навшпиньки,
Минаю чорні з них, якщо встигаю.
Щоб не пролити щастя ні краплинки,
На білі обережно наступаю.
А струни всі, затамувавши подих,
Спостерігають, може роблять ставки ‐-
Впаду чи ні, бо клавіші як сходи,
Або як ланцюжка тонкого ланки.
Я балансую, страшно без страховки ‐-
Стаю для світу легка, як пір'їнка.
Життя не прийме слабкість чи відмовки ‐-
У монохромності обмежені відтінки,
Як ніч та день, як солодко чи гірко.
Контраст, як крок ‐- тут радості, там туга.
Десь мерехтить дороговказом зірка,
Щоби не почорніла біла смуга.
Щоб не пролити щастя ні краплинки,
Я келих з ним рукою прикриваю.
І крадучись по клавішах навшпиньки,
На білі обередно наступаю.
20.11.25
