Я наче мати Тереза для усіх-
Відкривала двері у свою душу.
За вікном гроза ,ллє дощ, а чи у сніг...
Роблю все від серця, не через мушу.
Я є людиною діла і слова
За характером - сильна ,i не слабка
І не люблю міняти свого слова,
Коли сказала допоможу я.
На слово я ставлю круглу печатку
Не сплю до ночі думаю про всіх.
Кому дам гроші , кому шоколадку,
Несла у руках щастячко для втіх.
Не відвернуся, не закрию очі
Коли бачу потрібна в біді я.
Знайду ліки для душі найдорожчі,
Лиш би усміхалось мені дитя.
А я гостинно відкривала свій дім,-
Що було у хаті , тим пригощала.
Ділилась щиро душею я усім,
Як могла, так усім я помагала.
Не було різниці свої, чи чужі...
Кожному хотіла я догодити.
За спиною точили мені ножі...
Заздрість, вміє лиш язиком судити.
А коли у мене була проблема,
То ніхто не спитав '' як ти там живеш?''.
Не подзвонив, не цікавила тема...
О Скажи жінко, як ти свій хрест несеш?!...
Закрили телефон Тиша. мовчання...
Ніхто не спитає, як здоров'я твоє?.
Жива, ти жінко, чи вмерла до рання...
Кожен любить себе , знає лиш своє.
Лиходію, ти відкрий свою хату...
Обнесе тебе до нитки, обкраде.
Закладе на свої вуха він вату,
І очима наче циган тебе пасе.
На самоті ,на одинці лишили...
Давай, собі як хочеш раду сама.
Змії із серця п'ють кров і рвуть жили...
Лютують, як вітер в заметіль зима.
Язик без костей, пускає в очі дим
Циган стукає в двері, коли треба.
Дивиться на тебе поглядом кривим
Пусти в свій рай - життя, він хоче неба.
А ще ніхто, нікому не догодив,
Якби ти з усіх сил не старався.
Хто ближнього, хоч трішки свого любив,
Отой людиною він зостався.
