Бджоли гудуть.
Рясним цвітом яблуня квітне.
Сонце знов завмира, мов маленьке дитя.
Скільки разів моє серце тривогу відіб'є?
Скільки ще болю і страху весна припаса?
Де їй кінець? А де був їй зрадливий початок?
Травень прийшов. А по квітню і березню - пил.
Попелом си'віє в Та'ртар великий податок -
Пекельні жнива ! Та й хто ж їх таких насадив?
Бджоли гудуть.
Весна плаче. І тільки надія
Хустку, темнішої ночі, спуска з голови .
Білу вдяга ! Бо немає такої стихії,
Що встояти зможе від міці її булави!
