Я митець і бачу так!
Мій під сумнів ставиш смак?!
Зараз я твою харизму,
Через мого пензля призму,
Світу тицьну прямо в носа,
Чом розпатлана та боса?
Бо так бачу твою душу,
Добре потрясу як грушу.
О, тепер твоя вітрина
Зовсім як моя картина!
Не лише митці охочі
Іншим тицять свої очі.
Вірність берегти повинні
Власній світу ми картині…
Цікавий вірш, Ірин Ко. Досить оригінальна, безпрограшна така стратегія. А раптом у когось про суперечку з того приводу думки з'являться, то одразу у низькій компетенції з даних питань його звинуватити і все буде в ажурі.