Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Краплі бузкового меду - ВІРШ

"... Знову Мені повернутись дано В самотню башту..." (Нісівакі Дзюндзабуро) Так я пам’ятав: Падолист-спудей Мандрує в кам’яну Сорбонну Битою стежкою чорних вагантів: Замість богемської лютні У нього в хатині-келії Платанова дошка (Приємно до неї тулитися – Вона тепла як вересень). Так я мислив: Шугають над тополею сну Сойки гіпсових піснеспівів – Хоралів жасминових квітів: Я теж монах – кармеліт босоногий, Що малює димом портрети Знахабнілих теософів, Сині ягоди італійських двориків Дивака Малатести*. Так я відчував: Цитую вульгату** Необачно Птахам-піжонам***, Гракам-чорнокнижникам, Що відобразились в дзеркалі Торішнього злого дощу. Трохи для Неба – жменю посмішок, Нехай і не Будди, а так – Якогось школярика, З каламарем замість метелика, Що чорнилом вимастив пальці, Бо малював людину На папері рожевих мрій****. Примітки: * - звісно, Пандольфо ІІІ, кого ж іще… ** - Я тоді з вульгати процитував таке: «Arcam tibi ex lignum levigatum fac, arcam septis facies, et bitumine sternebis intus et foris.…» Звісно, намарно цитував, не інакше… *** - не знаю як у вашому місті, але в моєму місті розвелось чимало птахів-піжонів – строкатих стопудозиків, бо сентиментальні бабусі годують їх білим м’якушем насущника. **** - кольору аргентинської заграви – там, над пампасами. Тієї, яку споглядають гаучо.