Він перший, хто її зрадить і відречеться,
Хто кине камінь у спину, розколе серце,
Підніме, сховає в душу Вона той камінь,
«Навпіл розтинає зрада» - напише мамі.
Та так і житиме з каменем за душею,
Минуле змиває всіх, хто назвав своєю,
Настане пора у небо їй відлітати,
Та камінь чужий, він не дає рушати
Проллється вона дощем, стародавнім зіллям
Дістанеться пекла, згасить вогонь, вугілля
В кутку де стояли крила - тепер ікони,
Він буде ще довго їй віддавать поклони…
Захоче її прощення найбільше в світі
Вона забинтує душу, посадить квіти,
«Тримай свій камінь. Увірував в воскресіння.
Не зраджуй більше, в любові твоє спасіння».
