То не горе, коли за піснями герой,
Чи хмарина за хмарою в небі над полем,
Зачекаєм ще трохи, як райдугу морем
Ще чекає на ранок знервований Ной.
Цікавіше, щоб птахи, як збурений клір
Поверталися здалеку пити на руки,
В прижиттєвий полон твій так схожий на вир,
Де клубочаться в темряві чорні гадюки.
Що ж до смерті – не знаєш ціни до пуття,
Загрібаючи скарб у царині духовних -
Звеселяє живих та уже непритомних
Стан раптової коми і неприйняття,
Де блукає на осліп суспільне бліде,
Сподіваючись знову побачити розквіт.
Чи врятує його наш оманливий досвід,
Якщо часу вже більше не буде ніде?
