Прокинувся Ранок. Потягнувся вгору. Надів свій білий капелюх, прозорий літній плащ. Умився гарно у Дніпрі. Та й до роботи. Розкидав ранішню росу по сонних травах, загнав стару сову в дупло, сіреньких польових мишей приспав по норах. Пташок горластих розбудив, і трохи хмарність над селом пустив. Напрацювавшись дума :
« Відпочину». Узяв свою сопілку та й заграв, як бачить здалеку пливе Туман, він простягає свої широкі рукава і над ставами й над полями й над селом, своїм плащем вкриває ліса і гори, і застеляє маревом всі ранішні простори.
- О, Ранок! – мовив голосно Туман, бачиш у гості ось до тебе завітав, бо маю я з тобою велику кількість справ. А Ранок розмістившись на м’якій хмарині, тоді й питає білого Тумана:
- Ну, тож які в нас справи, говори?
- Та розумієш брат мій ранній,ти мене вчора обікрав. Забрав всю білу мою пелину і заховав усю її в яру.
- Ну, то і що! – сердився Ранок. Туман у відповідь йому:
- Не видно ні стежини, ні річок. Все біле, як те молоко. І як же маю я ходити і справи всі свої робити?
- Але ти вибач Ранок-брат. Це мої справи, я не буду терпіть втрат.
- Я в деякі ранкові дні теж хочу прогулятись по просторах. І якщо хтось мені це буде заважать – то я навколо можу так опеленать, що все засне умить навколо. І буду сам лиш весело співать.
- Ну, добре, відчепись, - махнув рукою Ранок. Давай краще миритись наостанок. Бо поки ми сварилися з тобою,он вже прокинувсь День. І сонце піднімається увись...Он, подивись! Соломляний я бачу брилик Дня, що вже видніється крізь твої пелена.Так мовив Ранок, і в туж мить різко танув…
Тут День на зустріч до Туману поспішав:
- Привіт Тумане, мовив День,
- Ти будеш довго ще гуляти над селом?
- О, ні, - мовив Туман, піду додому...
Відпочину, бо покищо так лаявся я з Ранком,
Що нема насторою сьогодні вже гулять.
Поплив Туман в свої покої….
І стало світло-світло над селом.
Почувся трактора мотор,
І закипіла праця на полях,
Але так сильно Сонце вдень
нагріло
Що аж задуха в Дня розпочалась.
Підявся він до Сонця та і мовить:
- Навіщо так печеш мене, я весь горю,
- Я весь палаю,
- Зайди в хмаринку, хоч на мить.
Що не даєш мені покою,
Седито мовило червоне,
Мені так веселоі любо,
А ти прохаєш йти в хмарини!
Краще іди від мене Геть!
Бо запалю ліса і степ!
Поник День тихою марою,
Та й сів над синьою водою,
Все думав, думав, сумний День,
У шелесті зелених верб…
А потім до Дощу побіг,
Заходить, дивиться,
А дощ, із блискавкою в шахи грає
І Вітер на бандурі голосно співає.
- Вітаю всих, промовив День
- Чом вітре не гуляєш по просторах?
На дворі спека, а тебе нема.
- Відпочиваю я, невже не бачиш?
- Хочеш, навчиться на бандурі грать?
- О, горе в мене, ти не знаєш День?
- Мене покинула Весна,
- Моя чарівниця й краса.
- Але ж вона повернеться -
промовив День
- Посватайсь краще до води,
- Поглянь, як плеще в береги.
- О ні, - промовив Вітер
- Я без Весни не можу.
З поклоном День до блискавки
Попрямував.
Блискавка в шахи грала із Дощем.
- Блискавко, тихо мовив День,
- Ти б не хотіла погулять в яру,
- Така спекота просто лихо…
Блискавка звела чорні брови,
І мовить люто:
- Якщо сьогодні буду я в яру,
- То всі дерева будуть у вогню,
- У мене стомлена душа,
- Три дні я програю дощу
- Іди сьогодні геть, бо не стерплю.
- Дощику, милий може ти –
Вмиєш вологою ліси?
Промовив лагідно до нього День,
- Так, я напевне попрацюю,
- А блискавка нехай поспить…
Пішли умісті Дощ і День.
Рясненько Дощик полива поля, ліси, городи,
А День сміється і кружля
Навколо милого Дощу.
- Дякую, вірний друже , мій доще,
- Бачиш, як гарно навкруги
- Тобі вдячні ліси, степи
- Тобі вдячна наша Земля,
- Що напоїв її сповна,
- Бо спрага й пил запорошили очі
- Очі Землі зелені і дівочі.
Так забавлялисть вдвох День із Дощем,
Аж поки з-за гори невийшов Вечір.
Як День побачив Вечора,
Він мовив до Дощу:
Спасибі друже, та я маю йти,
Свій час, я вичерпав,
зустрінемсь взавтра.
Тут наближається до нашого Дощу
В сірому капелюсі, в сірому плащі,
І сам весь сірий Вечір на коні.
- Здоров був Доще!
- Довго будеш лить?
- Якщо зі мною будеш граться, - мовив Дощ,
- то буду аж до ночі поливать.
О ні, - промовив Вечір, ні.
Я краще перевірю, чи усі
З роботою вже розпрощались,
Чи всі на сон налаштувались
Чи всіх вечеря за столом?
Чи всіх і злагода й покой?
Ну, добре – мовив Дощик,
Я піду. Блискавку радо навіщу,
Полинув Дощ до блискавки-рідні
Щоб в шахи грати до зорі.
А Вечір допоміг селянам
Загнати їхні табуни,
Усіх людей покликав до хатин,
Щоб всі швидко роботу завершали,
Поїли добре і відпочивали.
Деякі сім”ї ще вечеряли на дворі,
Кружляв над ними сірий вечір,
До нього сумний Вітер вийшов,
І заспівав пісню сумну
Про свою любую Весну.
Кружляє Вечір, кружля Вітер…
Аж тут і Ніч ступає тихим кроком.
На голові у неї місяць,
А чорне плаття до землі,
Сяють на ньому зіроньки ясні,
І де проходить Ніч у тлі
Там стає темно, як у сні.
Проведе правою рукою,
Проведе лівою рукою,
І все навколо спить.
О. ніч, іде - до Вітру промовив
Вечір
Мені потрібно вже напевне йти,
І десь розстанув у повітрі.
Ласкаво прошу – мовила до Вітру Ніч.
Будеш співати колискову і зо мною?
Ми будемо співати над водою,
Ми будемо співати над полями,
І над біленькими хатками.
О, ніч,до неї мовив Вітер мені так сумно.
Мені – теж , відповіла йому царівна ніч.
Ну то давай про сум співати вдвох,
Бо знаєш Вечір, мене кинув Дощ.
Він повернеться стиха мовив Вітер.
